У травні в Україні в рази зросте кількість процесів поза судовими установами – через електронний кабінет ЄСІТС, або – “Електронний суд”
Можливість здійснення “безконтактного” судочинства із використанням сучасних технічних засобів – одне з головних завдань ЄСІТС (Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), масштабна модернізація якої почалася після ухвалення у 2017 році нових редакцій процесуальних кодексів (Господарського процесуального, Цивільного процесуального і Кодексу адміністративного судочинства України). Система забезпечує ведення судами електронного діловодства, захищене зберігання, автоматизоване аналітичне і статистичне опрацювання інформації, визначення суддів для розгляду конкретних справ, добір присяжних, ведення Єдиного державного реєстру судових рішень тощо. Принцип побудови ЄСІТС – хмарні технології, що забезпечують віддалене опрацювання та зберігання даних і надають користувачам Інтернету доступ до обчислювальних ресурсів та програмного забезпечення.
Що таке “Електронний суд” по-українськи
Спеціальне програмне забезпечення розробили і для проведення судових засідань поза межами судів. Наразі система працює в експериментальному режимі. Масовому ж освоєнню нових технологій має допомогти теперішня “карантинна біда”. Деякі суди вже проводять засідання в режимі відеоконференцій – з використанням популярного застосунку ZOOM. Але він має чимало недоліків. Обмежена тривалість засідання (40 хвилин) – найменший із них. Головне – незахищеність від зовнішнього втручання. Тобто, використовувати програму у повсякденній, посткарантинній, роботі судів не можна. Як же розв’язують ці проблеми розробники ЄСІТС? Та як вітчизняна судова система протидіє іншим викликам, з якими служителі Феміди стикнулися під час карантину і, які, вочевидь, суттєво впливатимуть на них і упродовж тривалого періоду післякарантинного відновлення країни?
1. Технології і технічні можливості
Хоча відеоконференцзв’язок поки що і не став повноцінним замінником cудових процесів “оффлайн”, як елемент засідань і суддівських нарад його використовують доволі активно. Найяскравіший приклад – судові розгляди у справі президента-утікача Віктора Януковича зі зв’язком із російського Ростова…
Загалом, як звітують у ДП “Інформаційні судові системи”, на замовлення вітчизняних судів з початку року проведено майже 54 тисячі сеансів відеоконференцзв’язку. Це стало можливим завдяки використанню спеціального програмного комплексу "EasyCon”, який дозволяє спілкування у великих і малих групах людей, що перебувають на відстані одне від одного. За допомогою цієї системи учасники відеоконференцій діляться інформацією, документацією, цілими базами даних, навчаються, а головне – можуть колегіально ухвалювати рішення.
Віднедавна ж почали відбуватися і повноцінні судові засідання. “Вперше провели засідання у кримінальному провадженні в режимі відео. Все відбулося чітко у рамках закону. Учасників процесу ідентифікували, а сам процес – записали. Це стало можливим завдяки якісному програмному забезпеченню "EasyCon”, – ділиться враженнями прокурор Львівської області Ірина Діденко. І констатує: “Відеоформат судових засідань дозволяє уникати скупчення понад 10 людей в залі суду на час пандемії, а також забезпечує участь сторін, які живуть далеко, що суттєво зменшує їхні витрати і час на дорогу”.
“Карантинна особливість” – саме в тому, що парламент, ухваливши “антикоронавірусний” закон, надав сторонам більше можливостей брати участь у процесах дистанційно, не виходячи з дому – зазначає у коментарі Укрінформу заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда. – Раніше ця можливість також була, але учасник процесу однак мав з’являтися до найближчої судової установи, де ідентифікували його особу і забезпечували його віддалену участь у процесі, що відбувся в іншому суді. Зараз процедуру спростили. І за допомогою різних програм відеоконференцзв’язку сторони отримали більше шансів на проведення дистанційних засідань, а суди – більше інструментів для ідентифікації сторін”.
Як наголошують в ДП «Інформаційні судові системи», фахівці розробляють окрему підсистему, яка розширить можливості участі сторін судових процесів у засіданнях через Інтернет, з автентифікацією, за допомогою електронного цифрового підпису і шифрування каналів зв’язку криптографічними засобами, атестованими Держслужбою спецзв'язку та захисту інформації. Таким чином, незабаром можна буде без ризику стороннього втручання проводити в режимі відеоконференцзв’язку і закриті судові засідання, в тому числі – у рамках кримінальних проваджень.
2. Нормативна база
На виконання “антикоронавірусного” закону Державна судова адміністрація України вже затвердила “Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду”.
Для участі у засіданні в режимі відеоконференції треба попередньо зареєструватись із використанням електронного підпису на офіційному веб-порталі судової влади www.court.gov.ua. Потім – не пізніше, аніж за 5 днів до судового засідання, – учасник справи має подати заяву, зазначивши: назву суду; номер справи; дату і час засідання, в якому бажає взяти участь в режимі відеоконференції; прізвище, ім’я та по-батькові; свій статус у судовій справі; електронну адресу, якою скористався для реєстрації в системі; номер телефону для зв’язку із судом. Копії заяви ініціатор має у ці ж терміни надіслати іншим учасникам процесу. В день надходження заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду реєструватимуть в автоматизованій системі документообігу. Також її передадуть головуючому судді, котрий і ухвалюватиме рішення про можливість проведення засідання в режимі відеоконференції “за умови наявності у суду необхідних технічних можливостей”.
А такі можливості, на жаль, поки що є не в усіх судах. І це – одна із проблем, які відтерміновують втілення мрії про функціонування в Україні повноцінної системи електронного судочинства, – кажуть експерти. Також, за їхніми словами, йдеться про необхідність доопрацювання програмного забезпечення, низьку “психологічну” та “професійну” готовність апаратів судів і суддів працювати по-новому, реорганізацію…
Що гальмує реформу
1. Розподіл функцій. Незважаючи на те, що ДП “Інформаційні судові системи” продовжує рекламувати на своєму сайті систему "EasyCon”, 6 квітня цей програмний комплекс передали на баланс іншого держпідприємства – новоствореного “Центру судових сервісів”. Воно і впроваджуватиме новації у вітчизняних судах. І з карантином цей процес не пов’язаний. Рішення про створення нової структури і передачу їй частини функцій ДП “ІСС” Державна судова адміністрація ухвалила ще на початку лютого. Мета – розвантажити “Інформаційні судові системи”, які відповідають за роботу всієї мультифункціональної ЄСІТС. До того ж, відповідно до європейської практики, необхідно “розвести” функції з обслуговування учасників процесів та із технічного забезпечення судів, які розглядають їхні справи. Зокрема, в Державній судовій адміністрації посилаються на рекомендації проекту ЄС “Право-Justice” щодо усунення конфлікту інтересів, коли одна юрособа займається й розробкою, і впровадженням, і тестуванням, і оцінкою ефективності програмного продукту та сервісів.
“ДП “ІСС” обслуговує дві групи користувачів. З одного боку – це 38 тисяч суддів і працівників судів, з іншого – сторони судового процесу. І такий конфлікт інтересів стримує розвиток системи”, – пояснював тоді радник голови Державної судової адміністрації на громадських засадах Леонід Богданов. При цьому він запевнив, що про жодне “роздмухування штатів” та управлінської надбудови не йдеться. Окремі підрозділи “ІСС” перепідпорядкують новому ДП. “Центр судових сервісів” займатиметься обслуговуванням, експлуатацією системи і відкритого середовища – тобто, наданням послуг сторонам судового процесу, юридичним і фізичним особам. А “ІСС” продовжить займатися обслуговуванням судів – розробкою нової версії документообігу, супроводом каналів зв'язку, підтримкою обладнання, утриманням інженерних служб, які здійснюватимуть технічний контроль на місцях.
Деякі галузеві експерти вважають: те, що реформа збіглася в часі із карантинними обмеженнями в країні, гальмуватиме повсюдне впровадження “Електронного суду”. З іншого боку – через карантин інтерес до нових можливостей неабияк зростає. Тож і шансів, що новація приживеться на місцях, більше.
2. Технічні й матеріальні проблеми судової сфери.
Експерт з юридичних питань електронного документообігу Intecracy Deals Христина Венгриняк, звертає увагу, зокрема, на таке:
Діючі системи автоматизації судів, органів та установ сфери правосуддя не відповідають вимогам технічного захисту для систем, де опрацьовується інформація з обмеженим доступом (персональні дані, таємниця слідства, медична таємниця, таємниця усиновлення, службова інформація тощо).
Наразі система підтримує тільки обмін даними діловодства через обмін пакетами даних між різнорідними системами управління баз даних, встановленими в судах, органах і установах системи правосуддя.
Нинішній функціонал Автоматизованої системи документообігу суду не надає можливості спільної роботи з документами.
Підсистема “Електронний суд” потребує доопрацювання, інтеграції з іншими підсистемами ЄСІТС, у тому числі – через необхідність реєстрації офіційних електронних адрес, розмежування прав доступу на перегляд судових документів.
Віддалений доступ користувачів ЄСІТС до будь-якої інформації, що зберігається в електронній формі, неможливий без запровадження централізованої політики керування обліковими записами користувачів.
Цей перелік продовжує заступник голови правління ЦППР Роман Куйбіда, який окремо звертає увагу ще й на те, що далеко не всі суди мають можливість забезпечити обов’язкову відеотрансляцію засідань. “На жаль, у більшості випадків – а під час карантину загалом відбулося приблизно 200 таких розглядів, – трансляції не вели. Або судді не звертають уваги на цю норму, або в судах немає технічних можливостей. Як варіант виходу – відкриття публічного доступу до відеозапису. Приміром, 7-й Апеляційний адміністративний суд (Вінниця) викладає записи засідань на своєму ютуб-каналі. Такий підхід унеможливить спроби “придертися” до того, що принципу публічності при судових розглядах нібито не дотримано”, – каже Роман Куйбіда. І пояснює: існують великі загрози і для визнання легітимності рішень, які під час карантину ухвалили “оффлайн” за “зачиненими дверима”, коли суди забороняють присутність осіб, що не є учасниками проваджень. Сторони можуть використати відсутність онлайн-трансляцій для оскарження ухвал – аж до Європейського суду з прав людини. Адже принцип публічності передбачений не лише національним законодавством, а й закріплений у Європейські конвенції з прав людини.
3. “Обізнаність” судових адміністрацій, суддів та учасників процесів. Досвіду використання електронного судочинства недостатньо, незважаючи на те, що рішення про впровадження цієї системи ухвалили майже три роки тому. Прикладів не “фрагментарного” використання можливостей відеозв’язку, а повноцінного проведення процесів небагато. Допоки не велося й активної роз'яснювальної кампанії щодо переваг та можливостей, які підсистема “Електронний суд” надає судам і суддям.
Більш-менш обізнані із цими перевагами судді системи адміністративної юстиції. А ось більшість суддів установ загальної юрисдикції лише “щось чули” про “Електронний суд”, та самі ніколи із ним не працювали. Підсистему ЄСІТС “Електронний суд” поза межами установ-учасниць “пілотних проєктів” іще фактично не тестували.
“Тому поки що служителі Феміди неохоче використовують можливості електронного судочинства. Ухвал про відмову у задоволенні клопотань щодо розгляду справ дистанційно набагато більше, ніж позитивних вердиктів, – розповідає Роман Куйбіда. – Пояснення різні: або недотримання порядку подання чи помилки при оформленні клопотань, або “відсутність технічних можливостей”. Хоча маю припущення, що це не зовсім так. Бо буває, в одному і тому ж суді – приміром, Окружному адмінсуді міста Дніпро – один суддя проводить засідання за допомогою застосунку ZOOM, а інший повідомляє, “що технічних можливостей немає”. І вплинути на такий явно “суб’єктивний” чинник доволі складно”.
“Суди на карантині”: теорія і практика
Звісно ж, пожвавлення дистанційного розгляду справ – не єдина особливість роботи вітчизняної судової системи в умовах карантину. Укрінформ писав про це. Кожен суд самостійно визначає графік роботи, порядок і спосіб проведення засідань. При цьому адміністрації судів керуються рекомендаціями Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи на період карантину. Йдеться про обмеження й можливе перенесення розгляду “нетермінових” справ, зменшення кількості засідань, що проводяться в одній установі протягом дня, а також про дотримання вимог щодо безпечного перебування людей у громадських будівлях.
Частина юридичної спільноти критикує відсутність “універсального” рішення щодо карантинних умов для усіх судових інстанцій. Інші ж правники вважають такий підхід виправданим, посилаючись при цьому на світовий досвід і на “букву” закону. “Рада суддів не має права встановлювати єдиний режим роботи для всіх судів. Такий регламент, за законом, може (при бажанні) визначити лише парламент. Але сумніваюся, що зараз це доречно, – наголошує в коментарі Укрінформу Роман Куйбіда. – Кримінальні суди взагалі не можуть припиняти розгляду справ. Адже в цій царині діють досить обмежені процесуальні строки, багато оперативних звернень – приміром, щодо надання дозволу на взяття під варту, продовження терміну тримання під вартою тощо. Єдине – суди обмежили доступ до приміщень людей, які не є учасниками процесів”.
При цьому ухвалення парламентом 30 березня “антикоронавірусного” закону фактично заморозило здійснення правосуддя у цивільних адміністративних і господарських справах. Через продовження значної кількості процесуальних строків. Зокрема, термін подання заперечень проти позову, строки апеляційного оскарження продовжили до завершення карантину. Хоча, якщо сторони процесу виявляють активність і “синхронно” наполягають на пришвидшенні розгляду, суди, зазвичай, ідуть їм назустріч.
У експертів “є питання” до якості комунікування судових установ із людьми. “Більшість судів погано інформують громадськість про те, як працюють в умовах карантину. Якщо, приміром, я прийду до суду, то чи пустять мене, чи ні? Чи зможу я отримати матеріали справи? Чи можна звертатися до суду електронною поштою? На сайтах судів така інформація, в принципі, є. Але “докопатися” до неї непросто. Зазвичай, відповідні повідомлення розрізнені і “заховані” десь у архівах новин. Тобто, найважливіші для цього періоду відомості не виносять на перші сторінки, як це, приміром, роблять у інших країнах”, – констатує Куйбіда.
Хоча загалом він доволі позитивно оцінює те, як вітчизняна судова система пристосувалася до роботи в особливих умовах. Але куди більшим випробуванням для судів і неабияким “стрес-тестуванням” для учасників судових процесів може стати робота у посткарантинний період. Адже через велику кількість відкладених і перенесених справ навантаження на суддів суттєво зросте. “Не допоможе і те, що й справ під час карантину поменшало. Зокрема, через зменшення ділової активності і те, що законодавець збільшив терміни звернення до суду – строки позовної давності. Однак за ці півтора місяця в судовій системі додатково накопичилися тисячі нерозглянутих справ”, – каже Роман Куйбіда.
За його словами, наразі єдине, що може бодай трішки зменшити посткарантинне навантаження на суддів – призначення нових служителів Феміди. Зараз Вища рада правосуддя розглядає ухвалені ще торік рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо призначення на вакантні посади. “60 кандидатур, за моїми даними, уже запропонували на затвердження Президентові (глава держави, за законом, має 30 днів для того, щоб визначитися). Всього ж до ВРП подали більше 400 кандидатур. Пришвидшення їх розгляду допоможе хоча б частково розвантажити чинний суддівський корпус”, – підсумовує Роман Куйбіда.
