23.10.20136 хв читанняБлог

Як українці заробляють тисячі доларів на онлайн-іграх

Як українські геймери перетворюють онлайн-ігри на бізнес — кібертурніри, продаж прокачаних персонажів, посередництво — і чим загрожує ігрова залежність.

Експерт з корпоративного управління

Наші геймери навчилися перетворювати своє хобі на бізнес. На кібертурнірах вони виграють величезні гроші, а на продажу ігрових персонажів легко отримують $1–2,5 тис. на місяць.

У реального світу з'явилася серйозна конкуренція — на сьогодні близько 200 мільйонів людей у світі присвячують онлайн-іграм по кілька годин на день. Судячи з прогнозів IT-консорціуму Intecracy Group, кількість гравців в інтернет-світах зростатиме на 30–40 млн осіб на рік (ці дані підтверджують також дослідження маркетингових компаній J'son & Partners Consulting і PwC). Загальносвітова тенденція стосується й України — кількість онлайн-гравців у нашій країні ніхто не підраховує (в усіх дослідженнях нас об'єднують разом із Росією та Білоруссю), але про велику популярність інтернет-ігор серед наших земляків опосередковано свідчить те, що в серії онлайн-турнірів із кіберспорту, яка відбулася цього року, в категорії онлайн-ігор українці посіли друге місце, а двоє наших співвітчизників увійшли до десятки кібергеймерів, які заробили найбільше грошей.

Гроші як стимул

Одним із чинників популярності онлайн-ігор є те, що гравець може на цьому заробити. Під час гри потрібно виконувати завдання різної складності, збирати екіпірування, заробляти віртуальні гроші. Персонажа можна прокачати, а потім продати його або предмети, здобуті у віртуальному світі, іншому гравцеві. Існують сервіси обміну віртуальних грошей на реальні — дохід професійного гравця становить кілька тисяч доларів на місяць. Великі гроші (сотні тисяч доларів) можна заробити й на кіберспортивних турнірах — щороку відбувається понад десять змагань із багатокористувацьких онлайн-ігор.

Прихована загроза

Віртуальний світ часто захоплює гравця настільки сильно, що той втрачає відчуття реальності, і це дуже шкодить звичайному життю. Так, дослідження університету Charité (Німеччина), проведені у 2005 році, показали, що реакція геймерів на улюблені ігри схожа на реакцію алкоголіків і наркоманів на зілля. Зважаючи на те, що гравці витрачають на віртуальні предмети сотні тисяч доларів, таке порівняння більш ніж доречне.

Життя — гра

Професор Джессі Шелл з Університету Карнегі-Меллона вважає, що незабаром принципи онлайн-ігор перейдуть у реальний світ: «Скоро чипи стануть такими дешевими, що ними можна буде оснастити будь-який предмет. Зубна щітка відстежуватиме, якою пастою ви користуєтеся, і нараховуватиме бали, які можна обміняти на знижку в супермаркеті, а за згадку про бар у соцмережі платитимуть гроші. Причому система штрафуватиме за відвідування „чужого“ закладу».

Великий бізнес

«В Україні працює понад десяток центрів розробки онлайн-ігор, у які грають користувачі інтернету по всьому світу», — каже Руслан Ольховський, керівник IT-компанії Softengi. Річ у тім, що українські програмісти вважаються кваліфікованішими, ніж, наприклад, айтівці з Індії чи Китаю, а зарплати в них нижчі, ніж у європейських і американських колег. Відповідно, іноземні інвестори замовляють розробку саме тут. Яскравий приклад — гра World of Warplanes від авторів хіта World of Tanks, онлайн-реліз якої заплановано через місяць. Над проєктами такого рівня працюють близько 300 програмістів і дизайнерів, а інвестиції в створення становлять близько $25 млн. Вони себе виправдовують, адже той самий World of Tanks, за різними оцінками, приносить від $2 до 4 млн на місяць.

Однак більшість проєктів — нескладні ігри для соціальних мереж, які програмісти створюють самотужки як власний бізнес. «Розробка триває кілька місяців, після чого гра практично одразу починає приносити прибуток», — каже Ольховський. Запорукою успіху є вдалий сценарій: навіть якщо гра дуже добре намальована, але користувачеві грати в неї нецікаво, проєкт закривається вже через два-три місяці.

Доходи та втрати

Євген М. (прізвище попросив не вказувати) підсів на онлайн-ігри ще у 2007 році. Спочатку це була розвага, як і будь-яка офлайн-гра (яку потрібно купити на диску та встановити на комп'ютер), але через рік він зрозумів, що на цьому можна непогано заробляти. Почалося все з того, що через інтернет йому запропонували продати персонажа за $1000. «Сума мене приголомшила, але я взяв себе в руки й промоніторив інтернет. Виявилося, що реальна ціна втричі вища. Звісно, я його продав і почав розвивати нового», — розповідає Євген. Але на ігри з кожним днем ішло дедалі більше часу — за комп'ютером доводилося просиджувати по 8–12 годин, іноді й більше. І все це — без вихідних і свят.

«Через рік батьки забили на сполох. Одразу після того, як отримали лист з інституту про моє відрахування через неуспішність. До цього вони не помічали проблеми, бо я жив в орендованій квартирі в іншому місті й завдяки грі повністю себе забезпечував», — каже наш герой. Реабілітація тривала кілька місяців і полягала в тому, що довелося кілька місяців жити в селі взагалі без комп'ютера. «На той момент я вже втратив усіх друзів у реальному світі. Воно того не вартувало», — завершує розповідь Євген.

Жертви та хакери

Гравці, купуючи собі персонажів чи додаткові можливості на інтернет-біржах, ризикують натрапити на шахраїв. Наприклад, хтось вирішує придбати виставлений на продаж артефакт, зв'язується з продавцем, перераховує йому гроші. Продавець же, отримавши кошти, одразу зникає. Буває й навпаки — продавець передав покупцеві, скажімо, персонажа чи ігрову валюту, а той не розрахувався.

Андрій Єфімов із Києва, гравець зі стажем, розповідає, що зараз для безпеки таких угод у світі ігор залучають посередників — шанованих або відомих гравців чи спеціалізовані інтернет-сервіси з доброю репутацією. У цьому разі механізм торгівлі такий: покупець перераховує на рахунок посередника потрібну суму, продавець передає артефакт або пароль від персонажа. Після цього замовник отримує предмет чи персонажа, а продавець — гроші. Послуги посередників коштують 5–10% від суми угоди. «Я заробляю на посередництві близько $2 тис.», — каже Андрій. Але нічого не вдієш, якщо персонажа вкрали. Хакери або підбирають пароль, або виманюють його під якимось приводом (наприклад, пропонують безкоштовно прокачати персонажа). Щойно вони отримують доступ, усі «цінності» зникають.

Робота вдома

Олексій Литвинов із Дніпропетровська вже п'ять років займається прокачуванням персонажів в онлайн-іграх. Для цього він зібрав команду з восьми осіб, які працюють у дві-три зміни. «Власник персонажа передає нам дані свого акаунта. Ми граємо в режимі нон-стоп, позмінно. Персонаж за короткий час накопичує велику кількість віртуальної валюти, артефактів, зброї», — ділиться особливостями бізнесу підприємець. Залежно від складності гри ця послуга коштує $200–500, а замовники — люди, які не хочуть або не можуть грати цілодобово, але хочуть мати сильного персонажа.

«У більшості онлайн-ігор, якщо займатися персонажем цілодобово, його можна розвинути на продаж за один-два місяці. Після цього його можна продати за кілька тисяч доларів. Наприклад, місяць тому ми продали „Свіжувальника душ“ (персонажа з гри World of Warcraft) за $2,5 тис.», — розповідає Олексій. За його словами, покупці здебільшого з колишніх країн Союзу. Щоправда, останнім часом між такими «студіями» зросла конкуренція в найпопулярніших іграх, і ціни на прокачування персонажів за рік упали вдвічі. Але все одно їм вдається заробляти не менше ніж $1,5 тис. на людину на місяць.

Думка психолога

Втеча в онлайн — психологічний розлад

«Під час комп'ютерної гри в людини збуджується зона головного мозку, яка відповідає за задоволення, — розповідає психотерапевт Всеукраїнської арт-терапевтичної асоціації Тетяна Назаренко. — Вона ж активується, коли людина відчуває задоволення першого порядку (наприклад, сексуальне) або другого порядку (наприклад, задоволення своїм фінансовим станом). У рідкісних випадках віртуальний світ може заступити реальний, особливо коли людина має труднощі із самореалізацією. Надмірне захоплення комп'ютерними іграми є одним із видів психологічного розладу, який потрібно лікувати. У випадку з онлайн-грою додається ще й азарт, адже гра ведеться на гроші. І людина не може зупинитися. Бити на сполох потрібно, якщо гра забирає понад 2–3 години на день. Особливо небезпечно це для підлітків».