Юрій Сивицький, член наглядової ради Intecracy Group, вважає, що головне завдання України — не втримати молодих фахівців у країні, а створити для них комфортні умови ведення бізнесу, щоб вони з радістю поверталися, здобувши досвід на Заході.
Як цього можна досягти — на сайті газети «Бізнес».
Днями мені на очі трапилася стаття про українського школяра, який придумав спосіб добувати електрику з повітря. Українець виграв американський конкурс молодих талантів і отримав грант на навчання в США. Чомусь мені здається, що він уже не повернеться. Його цілком науково обґрунтований винахід знайде своє втілення років через 10–15. Одна з глобальних корпорацій, яка витратить на дослідження й розробки 30–40 млн доларів, отримуватиме мільярдні прибутки в енергетичному бізнесі.
Наша ж країна й далі щороку витрачатиме мільярди доларів на імпорт енергоресурсів. А могла б за невелику частку цих грошей у найближчому майбутньому досягти енергетичної незалежності. Цей випадок — не єдиний, а один із багатьох.
Через те що молоді таланти не потрібні своїй країні, ми втрачаємо конкурентоспроможність на світовому ринку й десятки мільярдів доларів. У рейтингу «ТОП-50 технологічних підприємців Європи» є такі люди, як Ян Кум (WhatsApp) і Макс Левчин (PayPal, Yelp, Slide та Affirm), які змогли заробити мільярди виключно завдяки своєму інтелекту. І ці гроші вони зберігають і витрачають не в Україні.
Наведу ще один яскравий приклад. Останніми роками світ збурюють заяви науковців канадської компанії D-Wave Systems про те, що вони розробили квантовий комп'ютер. Їхнє дітище вже показало результат — комп'ютер зміг виконати поставлене завдання в 100 млн разів швидше за традиційну ЕОМ. Розробка вже залучила сотні мільйонів доларів інвестицій, але дуже скоро йтиметься про мільярди.
Проте мало хто знає, що D-Wave за правильного підходу могла б бути не канадською, а українською компанією. Адже її засновник — фізик Олександр Загоскін — емігрував у середині 90-х через те, що його проєкт у нашій країні виявився нікому не потрібним. Наведені приклади показують, які можливості ми втрачаємо через таке явище, як «відтік мізків». Чи реально його зупинити і як це можна зробити?
Взаємовигідний обмін
Хибним шляхом, на мою думку, є заборона на виїзд українських науковців, як це було за СРСР. Ще 15 років тому ми мали шанси самостійно створювати технології, а потім заробляти з їхньою допомогою на міжнародному ринку. Сьогодні ж через значні втрати матеріально-технічної бази фундаментальних досліджень ми можемо робити це лише в партнерстві з іншими країнами.
Молодим людям, щоб здобути сучасну освіту й досвід, необхідно виїжджати на міжнародні заходи, брати участь у конкурсах, проводити спільні експерименти. За правильного підходу робота наших фахівців на Заході (аж до зміни громадянства) може приносити Україні величезну користь. Є приклад Індії — сотні тисяч вихідців із цієї країни працюють у США та Європі. Створюючи стартапи, вони потім залучають до роботи своїх же співвітчизників, які фізично перебувають в Індії. Підсумок — ця країна щороку експортує IT-послуг на 70 млрд доларів.
Погоджуюся, що населення там численніше і є інші чинники. Але цю цифру я навів, щоб показати потенціал інтелектуального капіталу однієї лише IT-галузі. Математики, хіміки й фізики в аграрній, медичній, авіаційно-космічній сферах можуть заробляти навіть більше, ніж айтішники.
Ключовий момент — зовсім не обмеження виїзду для талановитої молоді. Радше навпаки: державі є сенс фінансово сприяти навчанню та стажуванню українців за кордоном. Важливо забезпечити умови, за яких уже підготовлені фахівці могли б і хотіли працювати на українському ринку.
Якщо цього не вдається досягти, ми маємо справу з «відтоком мізків» (Brain Drain) — як зараз. Якщо вдається — відбувається взаємовигідний обмін (Brain Exchange). Заманити «нашу» людину із США чи іншої схожої за рівнем розвитку країни назад в Україну цілком реально. Адже в нас, по-перше, слабша конкуренція, по-друге, нижча вартість життя. Проте є низка чинників, які слід змінити.
Стратегія змін
По-перше, нам терміново потрібна глибока реформа освіти — починаючи зі зміни програм підготовки й закінчуючи розподілом бюджетних коштів. Потрібно більше спеціалізації та практики замість підготовки універсальних фахівців, які ні в чому глибоко не розбираються.
Має сенс замість виділення грошей вишам відкривати абітурієнтам, які набрали високі бали за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, спеціальні банківські рахунки. Зараховані на них кошти можна буде витратити лише на освіту. Держзамовлення при цьому ліквідувати. Неефективні виші закриються, бо не витримають конкуренції. Заклади з якісною програмою підготовки та стажуваннями за кордоном, навпаки, отримають більше фінансування.
По-друге, це захист інтелектуальної власності. У країні, де сама держава є найбільшим піратом, жоден підприємець, головною власністю якого є продукт інтелектуальної праці, не може бути впевнений, що його розробку не вкрадуть.
По-третє, привабливі податкові умови для інновацій. Ми перебуваємо в конкурентному середовищі з усім світом. І якщо в Польщі чи Балтії умови оподаткування вигідніші, міжнародні корпорації замовлятимуть послуги в них. Я знаю, що новий очільник Мінфіну Олександр Данилюк проти будь-яких пільг, вважаючи їх чинником корупції. У такому разі встановімо невисокі податки для всього бізнесу загалом.
По-четверте, нам потрібна державна гарантія недоторканності інвестицій. Жоден податківець, прокурор чи інший представник держави не повинен мати права під безглуздим приводом заблокувати рахунки підприємства. Власне, це основна причина, чому бізнес зберігає гроші й сплачує податки в інших країнах. Паралельно — реформа судової системи, ліквідація багатозначності формулювань у законодавстві.
По-п'яте. Після того як буде розв'язано проблему судів, силовиків і податків, можна говорити про створення венчурного ринку. Приватні компанії самі шукатимуть перспективні таланти, вивчатимуть їхні розробки, допомагатимуть з освітою, а потім отримуватимуть із цього прибуток, сплачуючи податки до бюджету країни.
Зараз це вже відбувається — іноземці розшукують і переманюють до себе наші таланти. Але вигоду від цього отримують інші держави, а ми й далі втрачаємо інтелектуальний капітал.