Питання в тому, як перетворити Україну з небагатого підрядника світових гігантів бізнесу на одного зі світових лідерів у сфері IT.
Усі ці роки Україна поставала в бадьорих звітах Держкомстату центнерами й тоннами ресурсного валу. Але там не було однієї цікавої цифри. Ця цифра з’явилася у звітах однієї міжнародної консалтингової компанії й одразу змусила всіх зрозуміти, що Україна — це не лише земля й метал, а й найбільша в Європі концентрація інженерного потенціалу.
Цей показник свідчить, що експорт послуг українських програмістів уже у 2011 році становив понад $1 млрд, зрівнявшись із такими галузями, як експорт зброї та чорна металургія. Ба більше, щороку експорт IT-продукції зростає на 30–40%. Ця цифра стосується лише розробок на замовлення й показує професійний, технічний та інтелектуальний потенціал країни.
Сьогодні в переліку клієнтів українських аутсорсингових компаній можна побачити понад половину списку найбільших корпорацій США авторитетного американського журналу Fortune. Не завжди замовники дозволяють розголошувати свої імена, але можу сказати, що серед них — всесвітньо відомі німецькі автомобільні концерни, найбільші американські банки тощо. Тобто розробки українських програмістів стають частиною найконкурентоспроможніших продуктів у світі. Вітчизняним програмістам не потрібен час, щоб чогось навчитися й почати це робити, — вони це вже роблять. І слава богу. Якщо їхні знання не затребувані вдома, вони знаходять, як заробити собі на життя за кордоном.
Проблема в тому, що результат такої праці не є власністю українських компаній. Вони не володіють продуктом із високою доданою вартістю. Ним володіє замовник. Якби українські компанії були власниками кінцевого продукту, їхній дохід був би в рази вищим, а отже, і відрахування до бюджету, і те, що їхні працівники витратять на товари інших виробників. Іншими словами, українські IT-компанії поки що виступають у ролі бангладеських швейних фабрик, які шиють одяг на замовлення західних ритейлерів, а ті потім продають його у своїх мережах у рази дорожче за собівартість.
Щоб вийти на інший рівень, українці змушені їхати до розвинених країн, звідки можна вийти зі своїм — але вже, скажімо, американським — продуктом на глобальні ринки. А для того, щоб сама Україна перейшла на кардинально новий рівень, потрібні потужний внутрішній ринок і суворе дотримання авторського права, насамперед самою державою. У США, Німеччині, Ізраїлі, Канаді та Естонії IT-індустрія отримала найсильніший допінг у вигляді державних (електронні сервіси) та військових замовлень. Фактично всі найбільші міжнародні IT-компанії виросли на внутрішніх замовленнях і просувалися світом за активної підтримки торговельних представництв при посольствах та фінансової підтримки високотехнологічних інвестфондів, які стимулює держава.
Найяскравіший приклад із перелічених — Ізраїль. На початку 1990-х у світі почався бурхливий розвиток IT-бізнесу й особливо інтернет-технологій. Водночас на пенсію почали виходити ізраїльські військові — армія країни завжди була високотехнологічною. До того ж відбувся потужний приплив інженерної та наукової думки з колишнього Союзу. У поєднанні зі сформованим фондовим ринком та інноваційністю ізраїльтян це дало старт вибуховому розвитку всієї хайтек-індустрії Ізраїлю. Експорт технологій і ліцензій на використання IT-продуктів з Ізраїлю тепер становить десятки мільярдів доларів на рік. Наголошую — мільярдів. Ізраїль із його семимільйонним населенням стабільно посідає третє, а то й друге місце у світі за виведенням технологічних стартапів на фондовий ринок.
Багато в чому IT-бізнес Ізраїлю створили наші колишні співвітчизники. І в голові весь час крутиться питання: що заважає 46-мільйонній Україні з її інженерним потенціалом стати на один рівень із маленьким Ізраїлем?
Важливо чітко усвідомлювати, що інформаційні технології є такою самою складовою інфраструктури країни, як транспорт і енергетика. В Україні замовником таких послуг для початку могли б стати оборонна галузь і так зване електронне урядування. Також велику роль відіграє ажіотаж, тобто загальне прагнення до технологічності. На щастя, в Україні в особі політехнічних вишів діє непогана школа підготовки програмістів.
Останні ж два роки українські чиновники представили своє бачення розвитку IT-галузі. Доволі традиційне, треба сказати. Вони створюють свої кишенькові компанії й вибивають під них величезні бюджети. Результатом роботи таких «IT-стартапів» стають відсутність реального результату та зниклі гроші.
Оскільки відмінною рисою IT-індустрії є фактична відсутність кордонів і найжорсткіша міжнародна конкуренція, професійний рівень українських програмістів уже відповідає світовому. Якщо Україна буде прозорою та привабливою для міжнародного бізнесу, вона за десять років стане одним зі світових лідерів у галузі IT. Щоправда, самими лише кишеньковими компаніями чиновників, які так і норовлять випатрати бюджет, такого прориву не досягти.
Джерело: blogs.korrespondent.net